Навіщо я, навіщо ж я тебе від себе відпустив.
Тим сенс життя, тим сенс життя свого лишив я при дорозі.
Спалив мости… прошу пробач мене, за все мені прости!
Та повернуть, та повернути я тебе уже не в змозі!
ПР: Тебе нема… навколо мене тільки темрява німа.
Тебе нема… давно вже літо, та в душі моїй зима.
Лиш холоднеча навкруги, в ній потонули береги -
Мого кохання береги… метуть сніги…
Лиш почалась, лиш почалася ця зимова заметіль,
Не зміг тоді, не зміг тоді я очевидне передбачить.
Що втрата ця, що втрата ця – це мій такий пекельний біль,
Якого я, якого я ніколи вже не переплачу.
ПР: Тебе нема… навколо мене тільки темрява німа.
Тебе нема… давно вже літо, та в душі моїй зима.
Лиш холоднеча навкруги. в ній потонули береги -
Мого кохання береги… метуть сніги…
А сльози як, а сльози ллються, наче це рясні дощі…
За ними я, за ними я свого майбутнього не бачу.
Бракує так, бракує так твого тепла моїй душі…
що я цього, що я цього ніколи вже не переплачу.
ПР: Тебе нема… навколо мене тільки темрява німа.
Тебе нема… давно вже літо, та в душі моїй зима.
Німа пустеля навкруги, в ній потонули береги -
Мого кохання береги… метуть сніги…
© Copyright: Дмитрий Град, 2013
Свидетельство о публикации №113020310975
http://www.stihi.ru/go/my.mail.ru/cgi-bin/my/audiotrack?file=28aeaf07dba80ba194cf987b6e94d49e&uid=178236620
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430455
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2013
автор: град