ОРЛИКУ

Милий  краю,
де  твоя  незаймана  дикість,
чи  є  той  яр,  де  лиш  сонце  золотіє,
де  повні  хмари  наливаються  рясним  дощем,
де  соколині  крила  неперебиті,
де  переливається  весняною  аквареллю
річка-сестра
під  іскрами  зірок  мерехтливих,
де  широкі  могутні  крила  орлині
несуть  свободу?
Орле!  Орлику!
Та...  мовчи  вже!
Бути  хоча  б  вороном,
хоча  б  малим  птахом
дитиною
з  перебитим  крилом,
хоча  б  бути  голкою  трави-матері,
що  пестить  ноги  босі
й  вмиває  росою...
Хоча  б  гілкою  сухою  бути,
зірваною  з  дерева  старого,
з-під  пазухи  верби  сивої...
Бути  хоча  б  [i]пилом[/i]!
Летіти  й  не  розбиватись
об  груди  гір  Карпатських...
Орлику!  Орле!
Брате  мій  дикий!
Чи  є  на  крилах  твоїх
в  нитках  пір'я  міцного
хоч  крапля,  хоч  [i]подих[/i]  райської  волі
для  нас,
невдячних,  скупих  й  скутих,
чиї  пальці  ніколи  не  торкались
повітря  свободного  дикого,
чиї  очі  завжди  з  натхненням
взирають  у  небо  святе,
та  ніколи  не  розіб'ють  
серце  живе,
як  ти  б'єш  щоразу  свої  крила
по  променях  сонця  золотого?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430400
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2013
автор: Сонцеслава