Говорять треба битись за кохання,
Боротись треба з ночі і до рання,
А потім із стражданням залишитись,
На кращу долю десь собі молитись.
Тоді навіщо душу віддавати,
Коли кохана не бажає навіть знати,
Як дзвінко серце в грудях б'ється,
Як стрімко думка лиш до неї л'ється.
В руках сильнішого лунає перемога,
А слабший тей кохає, та не має змоги,
Не має змоги з щастям полетіти,
І тій єдиній дарувати золотії квіти.
Не має змоги він тому, що не боровся,
За черстве серце, за сонячне її волосся,
Він в грудях стримував ті почуття шалені,
Хоча й любов'ю дихали його палкі легені.
Пройшов тей час, квітки оті зів'яли,
Що дарувати щире серце та надію мали,
Погас в очах вогонь любові,
Нема тепер тепла в його сумному слові.
Навіщо боротьба й героя вчинки гідні,
Коли твої уста їй зовсім не потрібні,
Коли всерівно їй на те, що відчуваєш,
Невже боротись за таку байдужість маєш?
Та ні, нехай до іншого веде її стежина,
Пройде зима, розквітне черемшина,
І поряд пісня ніжно пролунає,
То інша пташка, солодко тобі співає.
І битись в один такт почнуть серця,
А вірність і тепло не матиме кінця,
Безмежні будуть ваші ніжні крила,
Спасибі долі, що коханням наділила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2013
автор: НИкнейм