І
Полісся.
Край зайців, і білок,
і мстивих в древності древлян.
Тепер тут тихо.
Крім могилок
і сіл пустих – лишень туман,
і тлін, і ржа, і більш нічого,
що б нагадало про людей.
У Чорний ліс
з притулку свого
втік погорілець-Берендей.
Яга тут загубила віник.
І мов кікімора, в пітьмі
ще свисне соловей-розбійник,
що рано ще на відпочинок
і не сидиться у тюрмі.
Природа тихо спочиває.
Та могіканин-піонер
про себе зрідка нагадає,
що й він природу зберігає,
як незборимий браконьєр.
ІІ
Зимою – сніг, весною – дощик,
і літо, й осінь – не біда.
Лихого й доброго рознощик –
тече з лісів гірка вода.
IIІ
Нема кому пройтись по лісу,
святкуючи весняний день,
і примостившись десь на пень,
у гамі вересків і свисту
відчути хор такого змісту,
що остовпієш від пісень.
Хоч ліс,
як ліс буває вранці.
Повиряджались, як на танці,
фігурки молодих беріз.
Димар.
Крізь крокви – верболіз.
Всміхаються бузку рум’янці.
Фіалки повні синіх сліз.
А на галявинах під сонцем
полум’яніють ряст і сон.
І в кожному листочку – стронцій,
ядро, і атом, і фотон,
і древні лики охоронців
печально дивляться з ікон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429848
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 06.06.2013
автор: I.Teрен