Дзвін твоїх перелицьованих молитов
Чується в душі,
Мов гул натомленого сумління
На дні зосередженої совісті,
Яка хворобливо озирається все назад.
Лиш тому тобі страшно.
Що ти бачиш, коли думаєш про завтра?
Як плачеш ти, коли уявляєш,
Що його не буде?
Гортанний призвук твоєї священної
Мови,
Яка на тілі поранених сторінок
Свідкує про твоє існування,
Твою неминущість,
Що доведена, виписана
На тлі зчорнілих епох.
Дванадцять твоїх колін,
Що вже розпорошені,
Як і десятинність твоїх
Звернень на плитах,
Які непорушно тримав необрізановустий,
Вуста якого потім надривались в полі звернень.
Проте зараз ніхто не слухає.
Все мовчить.
І ти часто теж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429751
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2013
автор: Олена Ганько