Чим більше неба ми кладем під ноги,
тим більше його топчуть чобітьми.
І м"якше комусь стеляться дороги,
та задоволення отримуєм не ми.
Чим ширше відкриваєм двері в серце,
Тим більше холоду впускаємо туди.
А хто зайде - ніколи не вернеться.
А як вернеться - залишаються сліди.
Чим більше віддаємо все усім,
тим менше повертається взамін.
Тим менша вартість нашого дарунку,
Безцінних цінностей найвищого гатунку.
Чим більше намагаємся довести правду,
тим менше усі вірять нам.
Тому й бажання відпадає вже назавжди
доводити комусь. Вже сил нема.
Наскільки сильно потребуєм допомоги,
настільки щиро відвертаються від нас.
Сьогодні друг, а завтра майже ворог.
І це не перший й не останній раз.
Знову довіра розкриває на сторінці,
найбільш невідповідній для усіх.
До болю стидно, гидко, як самотній жінці,
а за спиною чути лише сміх.
Ну як, скажіть, прожити без образи?
Де взяти сили, щоб терпіти світ?
Підтримки й розуміння не було ні разу,
Задумуємся, чи прощати слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429708
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2013
автор: almost_happy