Сідає сонце. Там, на небокраї
Доріжка пролягла сріблястих свіч…
І знов до нас цикадами співає
Та п`яно пахне так південна ніч…
А море хвилі котить і стихає,
Та знову хвильки котить на пісок…
То первозданна тиша наступає…
І вільні ми від будь-яких думок…
Як добре йти тримаючись за руки
І розуміти поглядом тебе,
Коли зливається в одну сполуку
Два сяйва – каре й сіро-голубе!
Коли усмішка промовляє світла,
А тіло пестить ніжний вітерець,
Лиш я і ти. Одні у цілім світі
Як Всесвіт. Як початок і кінець.
-«Дивися, зірка впала! Он, за краєм!
Побігли, може знайдемо, хутчій!
Бо буде щастя тим, хто відшукає!»-
Як променить, коханий, погляд твій…
Так солодко, так млосно і так гірко,
Вдивляючись в небесні вітражі
Півночі на землі шукали зірку,
А що знайшли – нікому не кажи…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2013
автор: Ірина Лівобережна