Тисячі вологих краплин,терзають зношену руку старого. Його очі,були наповнені дивними думками, з яких ніби випливали маленькі бульбашки чогось такого яскравого та преємного.Він ,як мале дитя наставив свої затерті та поморщені долоні до неба і як той зламаний годинник , рахував краплини блакиті, які омивали зношене обличчя старого. Прижмуруючись, він ловив їх поглядом, і щирі оплески його душі ніби поглинали , як чарівне зілля...він стояв посеред площі багатолюдного міста.
Йому беззаперечно це подобалось...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429459
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 05.06.2013
автор: Марина Василюк