Якби, тьфу-тьфу, забрав Всевишній зір
І стали тьмою враз просто́ри України
Я б не осліп, стократ би бачив їх,
Торкаючись вірши́ванок Ірини.
Зізна́юсь. Грішний. І без гніту сліпоти́
Не зрадив би своїй зрадливій вдачі -
Та раз у раз протоптував стежки́
У дивосвіття Нати oduvan4ik.
Стелю́сь рабом не перед ва́живом юрби́,
Не під окі́рзям владних самозванців.
Їх за́мки – пил, такий же, як вони.
Я ж, на́ймит добр душі́ - оце мої обра́нці.
Ряби́ть ефір від силіко́нних дам,
«левиць» дволиких урядової руїни.
А я знайшов! І вказую усім!
В яких жінок жива душа́ країни!
(І.Кохан, Н.Данилюк та іншим майстриням українського слова)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429224
Рубрика: Ода
дата надходження 03.06.2013
автор: Андрій Чернівець