У вітряній розхристаності хмар,
Осрі́блився над’їдений хлібець.
Журба його відбитками примар,
Тиняється в діброві, мов сліпець.
Розгнівано відштовхує кущі,
Катує купола гінких дерев.
Судомлячи сухих гілок хрящі,
Зчиняє безнадії наглий рев.
Не втамувавши свій злостивий сказ,
Поривами кида́ється в поля…
І жита перезрілого топаз,
Приймає в лоно трепетно земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429026
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 03.06.2013
автор: Осіріс