Я у травах шовкових на лузі засну.
Як лелека у спогади злину.
Щоб знайти там сліди, ту далеку весну,
Яка часто так сниться й донині.
У бурштин пелюстки пеленав іван-чай,
Готувався кудись на виставу.
По стежині вузькій через весь дивогай,
Світлозір вів тебе наче паву.
Соловейко затьохкав прилинув у рай,
Закохався в зелену діброву.
З ставу знов водограй діставав небокрай,
Через косу свою веселкову.
В шовкотравах лебідка до мене пливла,
Цілувала красу барвінкову.
Ой, яка ж ти в тім віці ще юна була,
Як росинку спивав світанкову.
ійшлися дороги, у болі думки,
В білій ружі застигли край ставу.
Їм у грудях і досі чомусь невтямки,
Й серце бється чомусь безугаву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2013
автор: Дід Миколай