Світлозір вів тебе наче паву.

Я  у  травах  шовкових  на  лузі  засну.
Як  лелека  у  спогади  злину.
Щоб  знайти  там  сліди,  ту  далеку  весну,
Яка  часто  так  сниться  й  донині.

У  бурштин  пелюстки  пеленав  іван-чай,
Готувався  кудись  на  виставу.
По  стежині  вузькій  через  весь  дивогай,
Світлозір  вів  тебе  наче  паву.

Соловейко  затьохкав  прилинув  у  рай,
Закохався  в  зелену  діброву.
З  ставу  знов  водограй  діставав  небокрай,
Через  косу  свою  веселкову.

В  шовкотравах  лебідка  до  мене  пливла,
Цілувала  красу  барвінкову.  
Ой,  яка  ж  ти  в  тім  віці  ще  юна  була,
Як  росинку  спивав  світанкову.

ійшлися  дороги,  у  болі  думки,
В  білій  ружі  застигли  край  ставу.  
Їм  у  грудях  і  досі  чомусь  невтямки,
Й  серце  бється  чомусь  безугаву.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2013
автор: Дід Миколай