Де чекання плело павутину свою,
Де упала сльоза після слова люблю
Де думки стали вітром й лягли на вуста,
Поцілунки злетіли й пішли в забуття.
Там тепер ти одна, змерзла зовсім давно,
Там і він не один, і йому всеодно.
Все забути він зміг, щастя в небі втопив,
Ну а ти від страждань помирала без сил.
Де пейзажі заходу стали кроком у страх,
Де кохання померло, мовчки визнало крах,
Там і ти простягала слабкі руки до зір,
І себе проклинала, й сльози лила без мір.
Він тепер не для тебе, він тепер все забув,
Як не дихав без тебе, як в обіймах тонув.
Все хороше забулось, стало світлом в кінці.
Щастя знов посміхнулось, та тепер не тобі.
"Не руйнуй наше небо,- ти благала його,-
Будь зі мною, не треба задувати вогонь! "
Він не мовив ні слова, мовчки поглядом вбив.
Тут не треба розмови, тут все ясно без слів.
Серце знов сколихнулось, забурлилася кров,
Може щастя вернулось, може буде все знов?...
...Але це лиш прощання- легкий потиск руки...
Боже, де ж те КОХАННЯ, що рвало на шматки?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428901
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2013
автор: almost_happy