Улітку зарано світає
І першим кричить вороння,
Так сонечко щиро вітає,
Бо їм уже не до спання.
За ними щебечуть всі інші,
Шукають сніданок собі,
Так рано, хоч люди і грішні,
Співати зрання не в крові.
Ось встанемо та наїмося
І підемо ляси точить,
В полон почуттів ми здамося,
Без них ми не можемо жить.
Як гості до нас завітають,
Тоді ми горілки ковтнем
І хором усі заспівають,
Як весело в світі живем.
Коли протрезвіємо трошки,
То будем жаліти себе,
Що дуже порожні в нас ложки,
А влада велике цабе.
Розсілася там і жирує,
Роззявивши пельки свої,
Їх наша біда не турбує,
У влади вже це у крові.
А потім лягаємо спати,
До влади ж гуртом не ідем,
Спокійненько будем чекати
Небесної манни дощем.
Безпечно ось так проживати
І «Беркут» тебе не поб’є.
Бо будеш удома кричати,
Де влада не чує тебе.
15.05.13.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428846
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.06.2013
автор: Георгій Грищенко