Хтось на хресті за нас помер.
Когось убили у бою.
Хто в таборах життя провів
чи на чужих кострах згорів,
за правду помирав свою
наш люд. З покон віків боровся,
стояв стіною на відбій.
Режиму тому не корився,
хоч і з гори на нас дивився
червоний, гострозубий змій.
Тепер зміюка біло-синя
стискає горло нам сильніш.
Не вистача людям терпіння,
тай пророста волі насіння
під тиском змія все бистріш.
Ще геть недавно гуділи бджоли,
тепер ґвалтують нашу мову.
Забравши всі наші свободи.
Свобода слова, свобода жити,
свобода вмерти та любити.
Вони сидять в своїх хоромах,
А ми гуляєм по калюжах.
Навчилися усім коритись.
Та схід і захід не можуть вжитись
в одній країні, на одній землі.
Бо ж розділили на «пророки»
по різним мовним таборам.
Поклали зброю нам у руки,
а землю здали ворогам.
Хтось на хресті за нас помер.
Когось убили у бою.
Хтось в таборах життя провів
чи на чужих кострах згорів.
Продали волю ми свою!
Здали без бою, тай забули
що були вільні ми колись.
Сьогодні зрадили своє минуле.
Майбутнє в грязі утонуло.
Тепер у полі лиш молись!
За те, щоб вижити в державі.
За те, щоб встали із колін.
Щоб не померла пам'ять славі,
дійшла до нових поколінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428731
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2013
автор: Сашко Ткаченко