З неба спека
за мною женеться,
г[b]а[/b]ряче хекає
скажена пащека.
Ще стежить з зими,
зла натщесерце,
стежини земні
долає парсеками.
Пірнаю під зводи
у водний тунель
і з дна роздивляюсь
прозорі розводи
холодної стелі,
стін акварель,
де простір без спеки
і дивна свобода.
Де в лоні води
тіло холоне
і зболену душу
на дно відпустило.
Сонце в [b]мої[/b]
спіймалось долоні -
на хвилі утомлене
впало безсило.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428706
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2013
автор: Олександр Деркач