Не лякайся цієї спеки, вона – як Змій:
Їй смакують лише незаймані та святі.
Не трави її беладоною та слізьми,
Не шпигуй золотими голками білу тінь,
Хрестоцвітами та зажнивками не гони,
Не кидай кам’яною сіллю по голові.
… Подивись їй у самі очі і роздягнись,
І пусти її на вологий тугий живіт.
Ви лежатимете обоє, мов пара вій,
Що упали з повіки обрію на ставок,
Розімлілі торішні яблука у траві,
Здичавілий бездомний пес і безлісий вовк.
Ти не дихай, ти просто злизуй із губ агар,
Що сочіє цукровим киснем по зрізах стін,
І дослухуй, як витікає твоя жага -
там, де Змій належав пробоїну в животі.
І нехай із тебе вийде уся вода
І залишиться тільки масло і чорний мед.
Не лякайся цієї спеки – ще є Адам:
Він прийде і усе недобране довізьме.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428585
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2013
автор: Tara Maa