Осіннє листя в дзеркалі калюжної води.
Немов зорі на землі,
Далекий відгомін
Існуючих розмов.
Місто вночі схоже на кота:
Хиже, спрагле здобичі,
Гнучке, мов еквілібристичний тон
Стишених слів
Людей, що дивляться в різні боки,
Але ще здатні на повагу.
Мої почуття натягнуті, мов струна:
От – от обірвуться,
А з ними – можливість чути тебе за сотні
Кілометрів.
Я п’янію від місяця.
Тільки його трунок не гріє –
Схолоджує.
В тебе ж надто гострий розум.
Аж страшно порізатись,
Бо я так і не вмію заживляти свої рани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428084
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2013
автор: Олена Ганько