Диявол смерті, ти мій власний світ
Я божеволію як думаю про тебе
Мені замало подиху від віт
Що мимоволі тягнуться до мене
Мені замало спогадів моїх
Я пам’ятаю дотик твого серця
І воду що пила із рук твоїх
І як твій голос до сих пір ще зветься
Я пам’ятаю божевільний крок
Мій перший погляд у бездонні очі
Мабуть, я не забуду твій урок
Бо згадую його с тих пір щоночі.
Я не забуду. Боже, як болить!
Це біль твоя луна у моїх жилах
Мені з тобою ще хоча б на мить
Мені б з тобою знову як на крилах…
Летіти в мрії, вище місяців
Повз біль і муки, що так нас терзають
Повз все життя. Безсмертніших творців
Що всі гріхи з любов’ю відпускають
Не хочеш в небо? В пекло полетіли
Мені все рівно де наш буде старт
Ти ж знаєш теж, ми не перегоріли
І як не прикро, це нежорстокий жарт
Мені болить, бо я все пам’ятаю
Тобі болить бо ти й не забував
Я до сих пір по спогадах літаю
Де ти колись зі мною панував.
Забудеш? Ні. Ніколи не забудеш
І не простиш. Тобі замало сил
Можливо і щасливим ти ще будеш
Але вже без небезпечних крил.
Диявол смерті – ти мене руйнуєш
А я кохаю. Люблю до сих пір
Я Так кричу, а ти мене не чуєш
Я повз іду, а ти втрачаєш зір.
Ти найсолодша діюча отрута
Душі моєї вічний оберіг
Твоя любов ще й досі не забута
Моє ж кохання ти в собі зберіг.
Ти вічний геній для моїх думок
Моя тендітна, нездійснена мрія
Ти крок, що залишився до зірок
Мій кожен подих і моя надія.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427232
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.05.2013
автор: Лоя Сафар