Так,Сильвіє,в тій долині так
лунко кричать поїзди,
Як на гак почеплені душі.
Чоловіки ж все п'ють кров
з нещасних жінок,
Позбавляючи їх можливості
Внутрішніх зрушень.
Лазар - жінка - уособлення
причинної туманності,
Що все плаче в полоні ідей.
Тільки ж ти,мила,бійся досконалості,
Бо вона не здатна народити дітей.
Платівка часу ж дограє мелодію
тупцювання по колу,
Де вихід- це вибір між бути чи не бути?
Але бути - це доживати,
а не бути - себе проминути,
І, мов Офелія, вічно пливти
По річці хаотичних і сліпих пісень.
Ти все думаєш?
Не думай!
За нас все вирішить
Останній день.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427169
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Олена Ганько