вони говорили: "ти полетиш!",
і догори підіймали захоплені очі,
і їхні усмішки - процвілі наскрізь
як карти кидали охоче.
і він лиш один літати не вмів
вони говорили "залишився крок!",
і сотні облич, і рук, і повік
до плоті вагомої проклали місток.
навпомацки він доторкнувсь до небес,
розправивши крила, стрибнув униз.
крізь темінь очей відчував інтерес
усіх хто чекав довгожданих реприз.
він вірив - не будь кому, долю давав -
не як щось мізерне, а як цінний скарб.
летіти хотілось, та час розривав
надію як шмаття, а крила - у прах.
вони говорили: "ти полетиш",
і вниз опускали розлючені очі.
і злість, і байдужість- процвілі наскрізь
зникали як крила пророчі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427120
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: Міо Ґроцький