Сріблясто-прозора й воднево легка
промайнула, як тінь, павутинка,
Полетіла просто у небо,
неначе барвиста хмаринка.
Злетіла вона високо,
й осіннього вітру бажання
віднесло її далеко,
немовби забуте кохання...
Час промайнув миттєво,
вдарила осінь сміливо:
відкинуто все чуттєве -
залишилось тільки важливе.
Від холоду й сонця світла
розірвана павутинка,
що потім у шквалі вітру
розтанула мов сніжинка.
зникли із нею мрії
в сталевих буденнощах швидко,
втратили-бо надію,
ніби зів'яла квітка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426975
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.05.2013
автор: DeViAl