А колись я ж піду і залишу свої катастрофи
Поза межами доступу навіть для тебе. Навік.
Вимовляючи в тиші напам’ять вже завчені строфи,
Не згадаю, як ти всю мою незалежність обпік.
А колись я ж забуду. І знаю: цього буде досить,
Щоб упевнено всоте сказати: «Мені треба йти».
Заплітай комусь іншому всі свої вигадки в коси.
Та й зі мною, напевне, не варто ділити світи.
А колись ж стане легше. Я більш не проситиму в неба
Хоч опори в тобі. Бо надійніше, врешті, - асфальт.
Ти залишишся всім. Інший хтось – невагомим ким-небудь.
Я ж закутаю душу в тепло кашемірових пальт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426918
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 23.05.2013
автор: Fairytale