Я на скибочки ріжу тишу,
Заховаю в душі я сонце.
Що по собі на світі лишу?
Крізь фіранки в моє віконце
Заглядає збідніло небо.
Може,сонце мені вернути?
Я для тебе...Тобі не треба...
Я лиш злодій..Щоб тебе чути...
Я на скибочки ріжу душу,
Щоби біль твій із серця зняти.
Та ніколи тебе не змушу
Покохати...
Стихов сожженных пепел исцелял
Обвугленные раны на душе.
И врач руками разводил.Он знал,
Что пепелом нельзя лечить.Тебе
Он приписал покой,где меня нет.
Ты заразишься только от меня.
Еще он говорил,что нужен свет,
И минимум унылого дождя.
Я рассмеялась:
-Шарики возьми!
Так лечат дети старую хандру.
Ты только никого не зарази
Любовью неживучей.Ухожу...
За руку-дождь,и радугой свяжу
Его и приукрашу я стихом.
Прости меня,что я тебя люблю.
Или считай замоленным грехом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426657
Рубрика: Лирика
дата надходження 22.05.2013
автор: Відочка Вансель