Чи ж ми раби своєї долі ?
Це мабуть так, це певно так.
Родились начебто на волі,
А долі не минуть ніяк.
Вона веде в життя тернисте
Своїм, відомим їй, шляхом.
І дні, як бусинки з намиста,
Ми потім знайдемо бігом.
То дальня випаде дорога,
То випаде казенний дім,
То зустрічає нас тривога,
То радість прилетить за тим.
І так весь вік над нами доля
Махає дужими крильми, -
І все життя, як латка поля,
В яку надію сієм ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426229
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.05.2013
автор: Мірошник Володимир