Він до тебе ішов і ніс квіти в руках,
Промовляючи завчену ще вчора промову.
Від хвилювання надмірного збивався в словах –
Починав все спочатку знову і знову.
Він зізнатись хотів у своїх почуттях,
Припавши коліном на вологий асфальт,
Та коли вже до тебе був пройдений шлях
Його голос із басу перетворився на альт.
Ти стояла із іншим, той тебе обіймав
Та цілував твої ніжні руки,
Холодний дощ як на зло накрапав
А біль стискав серце його від розпуки.
І падав дощ, а він на лавці сидів,
Змиваючи біль дощовою водою.
І падав дощ, а він просто хотів,
Забути про те, що знайомий з тобою.
І падав дощ, не жаліючи слів –
Маленьких краплин німої розради.
І падав дощ, загасаючи гнів,
Наче вогонь, що розгорівся від зради.
Травневий вечір вже ліг на плечі
Він пізно додому вертався сьогодні,
Гнітило душу відчуття порожнечі,
В кишенях грілися руки холодні.
В той день випадково тебе знов зустрів,
Ти промовила: «вибач за те, що так сталось».
Він жодного слова сказать не зумів,
Хоча серце в грудях швидко закалаталось.
Лише на прощання тебе обійняв,
Не здіймаючи очі з-під прикритих повік,
Холодний дощ як на зло накрапав
І вас побачив вже твій чоловік.
І падав дощ, а він на лавці сидів,
Змиваючи біль дощовою водою.
І падав дощ, а він просто хотів,
Забути про те, що знайомий з тобою.
І падав дощ, не жаліючи слів –
Маленьких краплин німої розради.
І падав дощ, загасаючи гнів,
Наче вогонь, що розгорівся від зради.
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426150
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 20.05.2013
автор: Олександр Яворський