Моє ім’я тобі вчепилось в глотку,
Як генетична вада мовленнєва.
Так повелось:
Якщо Адам любить шарлотку,
То в цьому неодмінно винна Єва.
Якщо у Данте хист ковтати драми,
То це вина святої Беатріче.
Приходь сьогодні лікувати шрами,
Ще хоч разок побрешемо у вічі.
А потім йди. Втікай від фаталізму
Розкушуй від напруги зубні пломби
Накачуй силіконом нерви, тромби
Бо ти ж не винен, що в силу трагізму
Став жертвою моєї гекатомби
В ім’я не ампутованого егоїзму.
Моє ім’я тобі вчепилось в м’язи,
Виводь його відбілювачем, хлором.
Перемагай у собі відчуття відрази,
Торкатися мене, мов биту кором.
В тобі хлопча ніяк не постаріє,
В мені – суцільні лазарети та в’язниці.
Але чогось мене смертельно гріє
Твоя брехня, накидана в зіниці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426007
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2013
автор: Юля Фінковська