пахло дощем і рясно цвіли каштани.
вона цілувала його, мабуть, вже в останній раз.
куди все поділось? було ж всього світу мало.
напевне, згубилось у фарші кликастих гримас.
збиралось на дощ , в столиці гриміли люди.
вона обіймала його, можливо, останній раз.
старалась триматись, клялася, що швидко забуде.
і більш не згадає оте славнозвісне "нас".
збиралось на дощ, в столиці шуміли фонтани,
за руку тримались міцно останній раз.
і сяяло сонце. і рясно цвіли каштани.
а двоє брели повз яскравих столичних терас.
запахло дощем і загустились сині хмари.
вона все сказала. і сльози з"явились в очах.
стояли, мовчали. між люду, немов примари.
такі непотрібні крила на білих тендітних плечах.
зірвалась дощем столиця, принишкли каштани.
забігали люди, здавалося, плакав ввесь світ.
одні між фонтанів, самотні промоклі примари.
і дощ позбивав додолу каштанів цвіт.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425841
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2013
автор: Дивна