З неба темного
Зірка злетіла.
І неначе відбиття світла денного
Вона янгола зустріла.
- Ой Зіронько-Зірка, стривай
- Куди ж ти летиш?
- Лиш єдину хвилину ти на мене зачекай.
- Ой Янголе, хоч ти мене облиш!
- Ой Зіронька-Зірка, для чого це кажеш?
- Ти ж людям надію даруєш.
- Розумію, що серцю не накажеш
- Та через, що ти, себе так мордуєш?
- Янголе, мені все набридло
- І для цього жорстокого світу світити –
- Так остогидло,
- Що навіть не можу про це говорити.
- Бо люди сповнені лише зла та насилля
- Янголе, я вже не можу й не хочу бачити те.
- І нема в мені вже сил, згасаю від безсилля
- Коли бачу, як вони руйнують усе, що було колись святе!
- Зірко, а як же кохання,
- Та інші святі почуття?
- Що без чекання
- Собою наповнюють людські життя?
- Янголе, що кажеш кохання,
- Та інші святі почуття?
- Та те є так зване кохання –
- Приносить лише біль і страждання,
- Від якого вже не буде вороття.
- Зірко, ти віру втрачаєш, я бачу,
- Але принаймі твоя надія ще жива.
- Облиш мене, Янголе, допомогти мені, ти, вже не в змозі
- Бо не потребую допомоги, я.
- Тож вибач, але здається мені, що нам не подорозі,
- Бо в кожного з нас дорога своя.
- Що ж бачу, що я не буду почутий,
- Бо не хочеш чути ти,
- Я, ж твоєю відповіддю скутий
- Тож куди зібралася – лети,
- Мені, тебе, вже не вберегти!
І вона по волі полетіла,
З янголом попрощавшись
Та як того, сама хотіла –
Згасла, в темряві зоставшись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425834
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 19.05.2013
автор: Валерій Кець