Ця жінка,коли йшла в твої тумани,
Все ж не любила тебе.
В кишені її були привиди рідних богів.
Вона не цілувала тобою скоєні рани,
Хоч ти цього спрагло хотів.
Потім місяць перерізав шляхи
Від її душі до твоєї,наполовину страченої,
А розмови відверті порозсипали гріхи,
Бо були геть необачними.
Коли ти увійшов у її тепле тіло,
Вона під зорями сховала душу,
Мов та птаха з болю тремтіла,
Й шепотіла: "Самосуть не порушу".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425666
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2013
автор: Олена Ганько