Доки зв’язок поколінь з часом губитиме вени,
кволі світанки старців збудять,а ті – молодих.
І кочуватиме день, мов по спіралі пружини.
Я повертатимусь в дім, поспіхом де пережИли
вікна своїх глядачів.
На перекосах стільців досі стоятимуть лиця,
у дерев’яних обгортках ледь усміхнуться мені.
Фальшем рояль загудить. Тишу в’язатимуть спиці,
на спорожнілих полицях, не пробігаючи вздовж
спиняться пальці і дощ.
Як перерізані шви , стіни життям кровоточать,
запах кошлатих светрів нутрощі вщерть роз’їдає.
Вітер тут ледь повіває. А у мені буреносить.
Прісні страхи солоніють. Нерви розклали пастки...
рухом чужої руки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425652
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2013
автор: Іванна Шкромида