Витискаю із себе істини,
Набиваю знаннями розум свій,
Щоб зробилися мрії дійсними,
Щоб покрились поляни розами.
Хоч не бачу, не чую – вірую,
Щоб не трапилось – завше дякую,
То дорогу ховає сірістю,
То ясніє з Твоїми знаками.
Покоротшав мій шлях до світлого,
Важкувато шукати правильне,
І принади землі розквітлої
Не здаються святою правдою.
Утікати уже нема куди,
Організм став, що хочу лаятись,
Сльози висохли – не заплакати
Наступає пора, щоб каятись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425609
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.05.2013
автор: Мірошник Володимир