Прилетіли із вирію твого мовчання птахи.
Кажеш, думати на ніч шкідливо.
Які зорі насправді, розкажуть хіба-що дахи,
Ну і ти зрозумієш, що жити без них неможливо.
Прокрадається холод за комір душі
На розхристаних вулицях босого міста.
Не рятує ні спека, ні нові вірші,
Ані музика мого дощу-піаніста.
Я навчуся писати вірші не про тебе.
Знаєш, визначеність завжди робить своє.
Краще буду писати про весну, про небо,
За той час, поки літо в душі настає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425571
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2013
автор: Люба Василик