Тане день між зір і ніч проходить стежками сну
й знову ранок виходить на ганок...
Час зникає, немов цідиться через сито,
неначе джерельна вода чи парне молоко.
Так місяць за місяцем, рік за роком життя збігає, коли не дбаєш його.
Вже виросли сини, донька...Онуки бігають навколо дідуся...
Зморшки оперізують лице і...сивина, як та зима .
Пасма звисають срібним водограєм
посеред літ літа. Дощі чи сльози вмивають,
стирають пил з посіченого сонцем чи морозом
обличчя. Ти вже загартований, як сталь,
чи став, як той камінь. Ти змирився. Ти йдеш по прямій стежці,
бо вже нікуди йти, тільки туди...За обрій.
*******
Зігріває серце і душу за вікном весна,
спів голосистого солов’я, вириває бур’ян думок
з твоєї ще мислячої голови, бо тоді...хто зна,
як станеться, а поки що, зозуля сто літ накувала.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425471
Рубрика: Верлібр
дата надходження 17.05.2013
автор: Макієвська Наталія Є.