То яке нам, по суті, діло,
Що все обертається в прах,
Співала над прірвою сміло
Й жила у скількох дзеркалах.
Нехай я не сон, не розрада
І менше за все благодать,
Та, може, частіше, ніж треба,
Примусиш себе ти згадать -
І гомін таємних рядочків,
І око, що ховає на дні
Іржавий колючий віночок
В хвилюючій тиші своїй.
А.Ахматова В.Виленкин
* В сто первом зеркале*
Какое нам, в сущности дело,
Что все превращается в прах,
Над сколькими безднами пела
И в скольких жила зеркалах.
Пускай я не сон, не отрада
И меньше всего благодать,
Но, может быть, чаще чем надо,
Придется тебе вспоминать -
И гул затихающих строчек,
И глаз, что скрывает на дне
Тот ржавый колючий веночек
В тревожной своей тишине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425468
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 17.05.2013
автор: @NN@