Люди мріють про спокій, вірність,
маленьку і затишну хатку,
разом прокидатись щоранку
й здійматись в останній політ.
Люди планують казку:
завжди говорити правду,
завжди обіймати щиро,
ну й мати спільну квартиру.
Не хочуть дивитись на інших,
й огидна лиш думка про зраду.
Самі ж не приводять до ладу
і закутки власних душ.
Чекають, що разом у воду
й в вогонь без вагання ступлять,
і пристасть свою не згублять
за рік, чи за два, пять.
Як любить, то більше життя,
як вірна, то точно назавжди,
А разом, мов свято вогню
й здоланні усі негаразди.
Забуде про гордість, пробачить,
на подвиг піде, не залишить,
він щиро мене так любить
й дурний егоїзм забуде.
Навіщо чекати казки?
готова на це задарма?
якщо й він так буде, я також.
Життя ще душніше казарми.
На зло їй він в відповідь зрадить,
від ревнощів в неї свій коник.
Навіщо порочить словами
такий романтичний спогад?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425380
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2013
автор: Незрозуміла