Вона засинала, долонями зимними укривши собі обличчя
і що їй приснилося знали лише боги,
її древні боги, що вимагали ритуальні убивства,
її жахливі боги, що панували в сумній душі
вона ніяк не могла із ними змиритись:
вона завжди боялася, що вони оживуть
і обплутають її дім павутинням
і щось заберуть,
щось цінніше життя заберуть..
ті боги, напевно були комуністами,
бо жовтії зорі, мов зуби старих жебраків,
сяяли вічно в її чистій утробі
і горіли з очей, що гляділи з-під пишних вінків.
вона би й так існувала, кочуючи десь в божевілля,
якби хтось колись не винайшов скільки машин..
//не кожна розбита автівкою думає "вільна",
не кожна живе із невгасним бажанням "жить"//
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425194
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2013
автор: Щоденники Вітру