Коли у неї починалася гикавка -
вона телефонувала тільки йому,
просила не згадувати,
казала "облиш вже це,
іди краще стрічай весну"
а він тоді завжди повертався з роботи
і намагався заснути в метро..
і десь там, у тендітній дрімоті,
він бачив її крило
а вона у той час,
обмотавшись м"яким рушником,
сиділа на кухні
і пила гарячу каву.
дзвонили сусіди у двері, що знову їх залилО,
але вона не звертала уваги
"розумієш", - казала вона, ритмічно дихаючи в слухавку, -
"у всьому, що Є - твоя вина..
ти уважно мене слухаєш?
Інші чоловіки - не такі як ти - примушували моє серце пришвидшено битись, але ти... чомусь тільки ти
не даєш мені спокійно прожити.
Моя діафрагма схожа на сіру маленьку пташку,
налякану пташку,
саме тобою, хлопче,
тому, коли я розливаю каву із чашки, через те, що ти мене згадуєш,
я хочу вирвати свої нутрощі, щоб ти більше не міг на мене впливати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425189
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2013
автор: Щоденники Вітру