Наодинці з собою ти чиста,
мов білий аркуш,
дозволяєш тиші вливати у вуха Muse,
вагітнієш спокоєм, вигрібаєш з-під серця сварку,
і кожне слово зализуєш, як укус.
У тебе від смутку
росте тоненька зморшка на лобі,
ревнощі дошкуляють сіллю в куточках губ,
ти просочена його ніжністю до суглобів
і ладна з його очима узяти шлюб..
Скільки ночей ти засинаєш під один і той самий спогад,
який вже давно став для відчаю затісним?
Пам'ять - мов пастка, дійматиме до живого,
поки не викраде
дні
наодинці з ним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424949
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 14.05.2013
автор: Кароліна Бундаш