Ти кажеш-наліталась?По землі
Потрібно мені вчитися ходити?
Не плакати,бо сльози у росі
Могли би морем стати і так жити?
Спуститися з небес і просто йти,
Немає ані принців,ні кохання?
Та ти мене по собі не суди,
І не вимірюй ти мого чекання.
Ти кажеш-безталанна?І таку
Ти би не покохав нізащо в світі?
Що некрасива,що життя терплю,
І що мені в подальшому лиш тліти.
Йди з Богом,знаєш,я тебе люблю.
Хіба не вчив Господь усіх любити?
Люблю...Не віриш?Все тобі прощу...
Я хто така,щоби людей судити?
Попросиш:поможи?Допоможу.
Попросиш грошей-дам,собі не лишу.
Я тільки більше в душу не впущу...
Я хочу не з тобою оцю тишу
Прослухати,я к слухають птати.
Моя душа без тебе легка стала.
Злетить як тая кулька...Відпусти...
Тепер назавжди йду...Як обіцяла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2013
автор: Відочка Вансель