Уже сивіть почали коси.
Немов вітри, побігли роки.
А я все вірю, впадуть роси
На мою долю одиноку.
Травень бузок розкрив, наповнив
Повітря пахощами раю.
Ніч. Я не сплю. На місяць повний
Дивлюсь – один, як я, гуляє.
Стогне так тужно, мелодійно.
Не треба, друже! Вийдуть зорі.
Візьмуть тебе в свої обійми,
Закружеляють у просторі.
Мені уділиш щастя трішки?
Долоні вмію я тримати.
Зберу його в дубову діжку,
Буду по крапельці вживати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424689
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)