Ще досі не зруйновані будинки застарілі.
Всміхаються орнаментом приспаним на стіні,
І кусні пересохлого цеглиння почорніли,
Плюндрують млявий спокій у вікнах давнини.
Споганені із часом обідрані фронтони,
Що знудились чекати підтримки від людей.
А зірваним дахам вдягнути б капюшони,
Надавши мінімальний будинкам привілей.
Та протяги збентежені розгулюють крізь стіни
Навпомацки торкаються прорубаних дірок
Де стрімко відвалилися зацвівши грудки глини
І в унісон із протягом скрегоче холодок.
В облущених фундаментах прорізалось коріння,
Що пасмами вплітається у зношений бетон
Усміхнені будинки покрились павутинням
Як з тихими роками до них дібрався сон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424552
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.05.2013
автор: Юлія Довбня