1
Про що говорить глибока північ,
Як не про міст до сліпого дня,
Що,мов пес знедолений,
Зализує рани собі минулому.
Рани ті тішать його,
Мов маля синьооке,
Бо лиш вони відбивають
Оголену істину.
Істину крові й білих кісток.
2
Радість ще глибша,ніж скорбота:
В горi ти можеш знайти причину,
А в піднесенні духу – ні.
Це те, що шукати
Загублений ключ в щасті:
Всі орієнтири стерті,
Образ ключа спотворений
Голодним тобою,
Що прекрасно розуміє -
Щастя треба пити свіжим.
3
Всяка радість прагне вічності.
Скорбота ж хоче пробігти,
Мов несподіваний переляк.
В твоїх очах я побачила ніщо.
Страх же змусив піти назад.
Так ти уподібнився силуету.
Час як розуміння простору
Перекинувся верх дном:
Ти - і минуле, і смак можливого майбутнього.
Я йду. Чи кроки йдуть замість мене.
Бо твоє ніщо дорівнює тричі нікчемність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424521
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2013
автор: Олена Ганько