Буже, Буже!
Здрастуй, друже!
Знову на твої пороги
Привели мене дороги.
Твої кручі каменисті
У шипшиновім намисті
Памятають іншу долю-
Серед степу вільну волю.
Через вири твої, броди
Племена пройшли, народи.
Скіфи, гуни, таври, німці
Йшли ордою й поодинці.
Тебе брали й віддавали,
В водах коней напували.
А скорити не змоглися:
Ллєшся в море, як і лився.
Та прийшли в часи останні
Найрозумніші й гуманні -
І червоні й жовто-сині;
Перерили все в долині.
В береги уперлась гребля,
Як ножами попід ребра.
Перекрила шлях потоку,
Ніби тромби кровотоку.
Гребля воду піднімає,
Річка берег поглинає:
Глід, шипшину, і калину,
По частинці Україну.
Хвиля пінна б′є у гору
Комусь радість, тобі - горе.
Потекли через турбіни
Хабарі в чужі країни.
Станціям припишуть святість,
Беручи в приватну власність.
Бо у нас, як вкрасти треба,
Імітують дозвіл з неба.
Кепські справи наші, Буже.
Й ще до цього: вибач, друже,
Що в ту греблю, в самий кінчик,
Вкладено і мій камінчик.
08. 2006. Г. Орел.
Южноукраїнськ, Олександрівка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424316
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.05.2013
автор: Г. Орел