Десь музика лунає в далині.
Така красива і сумна
Це знов скрипаль на скрипці грає
Ця скрипка – це його душа.
На людній вулиці, в куточку
Сидить скрипаль і грає знов
І скрипка плаче і ридає.
А він співає про любов.
Про ту любов, що в нього була
Така прекрасна і блага,
Була любов але минула,
Була любов і більше вже нема.
Ця музика до неба лине.
ЇЇ, як чуєш серденько щемить
Скрипаль лиш голову похилить
Його душа страждає і болить.
Він скрипочку свою плекає
ЇЇ завжди він береже.
Це подарунок тої, що кохає
Тієї милої, що більше не знайде.
Він скрипку обійняв і знов душа здригнулась.
Згадав він, як було усе.
Згадав він про кохання ніжне.
Цей спогад в пам’яті його живе.
Він так кохав й вона любила.
Такі щасливі і закохані були.
А ця любов їх двох згубила,
Тому що разом бути не могли
Простий скрипаль і дівчина багата.
Це нереально бути разом їм.
І за кохання їм прийшла розплата -
Вона убита, а сліпцем став він.
Жорстока доля за кохання покарала.
І музиканта й дівчину його.
Вона в могилі спокій відшукала.
А він не бачить світу більш цього.
Можливо добре , що його не бачить.
Жорстокий світ і дуже злий.
І знову він заграє і заплаче.
У цьому світі він тепер чужий.
І по щоці сльоза солона покотилась.
І музика лунає в далину.
Сліпий скрипаль знов скрипочку пригорне.
Неначе, милу найдорожчою свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=42394
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 12.10.2007
автор: M@gdalena