Присвячую загиблим cпіввітчизникам у Другій світовій війні
Їх чекають із безвісти літ,
через морок заграв і заплав.
В повнолуння чекають, в зеніт,
коли сонце жене сік із трав.
Рогачем вкотре місяць іде,
проторована стежка й межа.
Де їх сховано саме? Де?...
Ніч по серцю, як лезом ножа.
Шарудітиме листя німе,
прикриваючи кроки синів.
На шовковиці вітер засне,
каганця щоби вогник не скнів.
На отаву молочний кисіль,
як із глечика, щедро поллє,-
чи то час на хвилину присів,
чи то сон нагортає своє?
Коли ніч відсумує з дібров,
півень скрикне, мов хтось у плече...
Глупа ніч загострила любов.
Мати вкотре хлібину спече.
квітень 2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423832
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2013
автор: Надія Позняк