Сум все ж таки породжує світло. За смутком іде розрада. Світліє на душі. На зміну приходить інший стан. Але знову котяться хвилі думок, а вгорі сіре осіннє небо та сіється злива. Ой ти, доле, зрадлива!
Та хто не помилявся у житті? Хто? Чи є такі люди? Ні, нема. Кожний вибирає, куди іти, обирає шлях, іде, помиляється, блукає у пітьмі. Повертається на те місце, де народився шлях і почалася дорога в життя, й знов іде до мети...
Аж ось з'явилося й сонце. Світло все ж таки пробило свою дорогу у віконце мого серця. Обличчя освітилось посмішкою, і велична хода до світла продовжується, а серце вже не згасає й не піддається темряві, а тільки горить і тільки сяє.
Геть, думи тривожні! Геть! Я світла людина, і кожна хвилина долі моєї щаслива!
18.01. 2009 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423759
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2013
автор: Ростислав Сердешний