Сутулі Амури не літають.
Радше, вони білим чорнилом
На дні прірви стікають.
Думав, що єство не втопило.
Та, ні. Все вірно!
Вітер, у хворій голові,
Гуляв гучно і надмірно.
А зараз клеми замінив:
Помірні, тихі, снігові.
Сутулі Амури не літають.
Навіть не повзають.
Їх побили.
Звичку, вони, погану мають:
Хочуть, щоб десь любили…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423654
Рубрика:
дата надходження 08.05.2013
автор: Вальдемар Феруменко