пташки очей моїх поїдають з твоїх рук слова
ти промовляєш і з вуст ллється смеркання
ми чекали його час ще не пізній
обіля паркану стоячи
сивиною вкритого
попелом
вигадуючи один одному мовчання
нас сусіди з-під вікон роздивлялись
як на тіні по ночі
в оці твоєму глибоко
небо входить в океан
запах наступної зустрічі
на порусі залишається
метафорою спогад плине
ти промовляєш мені вічністю
ти промовляєш що ніччю являєшся
але поглядом неосяжна
куди неосяжніша
за темінь
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423630
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2013
автор: Paul Prinzowski