Не виймай мені душу
своїми очима,
Я признатися мушу –
ти серцю родима.
Твої очі неначе
солодка неволя,
В них сміється і плаче
засмучена доля.
Своїм поглядом ти
підійми мені крила,
Та, що мчиш у світи,
та, що зорові мила,
Та, що вічно наснагу
й натхнення дарує,
Що приносить відвагу,
а часто й сумує.
Не дивися з-під лоба
неначе примара,
Я прийшов не для того,
щоб бути у хмарах.
Щоб пройшла пелена –
посилаю проміння,
Не моя то вина,
що немає горіння.
Подивися охоче –
твій погляд шукаю.
Підійми свої очі,
мов поле безкрає.
Свою думу гірку
не бери у дорогу:
Це лиш мить на шляху,
що прямує до Бога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423404
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.05.2013
автор: Мірошник Володимир