Назовні не надто тепло і шкіру їдять мурахи. Вітри
оголяють тіло - натомість повітря в сховку.
Щоразу інтимно зранку витрушує скатертину
закохана в Бога жінка.
І моє ім'я допоки збіжить її чистим ганком,
причепами зігне гілля сухих до кісток черешень -
волосся прикриє очі, і поглядом ледь дотично
чесатиму її речі.
У мене забракне духу назвати її навзаєм,
піднести в привіті руку, що плутано тілом ходить.
І скатерть удвоє скрутить, спокійно в будинок зайде,
допоки я буду поряд.
Ця жінка вертає завжди. А з нею – вертають ранки
на вулицю – збиту пилом, у місто – зіниці тонше.
Я Бога її на ганку щоночі ковтаю залпом,
у нього сивіють очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423185
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2013
автор: Іванна Шкромида